Україна робить ставку на системну боротьбу з ігровою залежністю: уряд затвердив першу національну Стратегію мінімізації шкоди від азартних ігор до 2035 року та пов’язаний із нею трирічний операційний план на 2027–2029 роки. Документи фіксують перехід від поодиноких рішень до довгострокової державної політики у сфері запобігання лудоманії.
Формалізація окремої стратегії стала відповіддю на зростання ризиків для вразливих груп, зокрема військових, ветеранів та їхніх родин. Держава офіційно визнає ігрову залежність не лише медичною проблемою окремої людини, а й фактором, що впливає на безпеку та соціальну стабільність країни в умовах повномасштабної війни.[1][2]
Що саме ухвалив уряд
Згідно з офіційними повідомленнями регулятора PlayCity (ДАКІЛ) та Міністерства цифрової трансформації, Кабмін затвердив рамкову Стратегію протидії ігровій залежності до 2035 року та окремий операційний план із конкретними заходами, відповідальними органами й дедлайнами. Поточний план розрахований на три роки – 2027–2029, після чого механізми мають переглядатися з огляду на результати реалізації.[1][2][3]
У реалізації політики планують залучити близько 40 органів влади та інституцій: від PlayCity, МОЗ, Мінцифри, МОН, Міноборони й Мінветеранів до правоохоронних органів та місцевого самоврядування. Такий формат має забезпечити координацію між медичною, соціальною, освітньою та регуляторною сферами.
Фокус на профілактиці, а не лише на наслідках
Ключова зміна підходу – пріоритет профілактики. Замість реагування лише на вже сформовану залежність держава планує розгорнути широку мережу інструментів раннього виявлення та запобігання. Серед задекларованих напрямів – масові інформаційні кампанії про ризики азартних ігор, інтеграція теми відповідальної гри в освітні програми, а також розвиток інструментів самоконтролю для гравців.[1][2]
Окремо наголошується на блокуванні нелегальних сайтів, реклами та протидії злочинності у сфері грального бізнесу. Йдеться про посилення співпраці регулятора з правоохоронними органами, що має зменшити доступ українців до неліцензійних продуктів, де повністю відсутні стандарти відповідальної гри.
Допомога гравцям: від скринінгу до реабілітації
Медичну складову реформи координуватиме Міністерство охорони здоров’я. Раніше МОЗ уже затвердило клінічний протокол лікування ігрової залежності та клінічну настанову, що визначають підходи до діагностики й терапії лудоманії.[4][5] Тепер ці документи мають стати частиною ширшої, міжвідомчої системи.
Планується впровадження скринінгу на ризик ігрової залежності на базі медичних і соціальних служб, побудова зрозумілих «маршрутів пацієнта», розширення доступу до психологічної допомоги та реабілітаційних програм. Мінсоцполітики вже надає послугу соціально-психологічної реабілітації осіб з ігровою залежністю, яку можна замовити через соціальний портал; у межах нової стратегії така підтримка має стати більш доступною та структурованою.[4]
Окремий блок стратегії стосується військових та ветеранів. Для них планують розробити цільові програми підтримки, зважаючи на поєднання бойового досвіду, стресу та фінансових ризиків, що можуть підсилювати вразливість до азартних ігор.[1][2]
Що це означає для легального ринку
Стратегія не скасовує легальний гральний ринок, але змінює рамку його існування. Регулятор уже запровадив механізми самообмеження для гравців, посилив вимоги до ліцензійних операторів і обмежив рекламу азартних ігор. Новий документ підвищує очікування до бізнесу в частині відповідальної гри та співпраці з державними органами.[1]
Для ліцензійних операторів це означає необхідність адаптувати внутрішні політики: посилювати перевірку віку та ідентифікацію гравців, впроваджувати ефективні ліміти депозитів і ставок, активніше реагувати на ознаки проблемної гри. Натомість прозорий і контрольований ринок має отримати більш передбачувані правила гри та меншу конкуренцію з боку тіньового сегмента.
Подальші кроки та виклики
Операційний план на 2027–2029 роки задає перший етап реалізації стратегії. На цьому відрізку держава має перевірити, наскільки працюють обрані інструменти, та за потреби коригувати підходи. Важливими індикаторами успіху стануть обізнаність населення про ризики азартних ігор, доступність допомоги, динаміка звернень по лікування та обсяги нелегального ринку.[1][3]
В умовах воєнного часу реалізація стратегії стикається з додатковими викликами – від обмеженості ресурсів до високого рівня стресу в суспільстві. Водночас ухвалення довгострокового документа сигналізує, що держава розглядає контроль над ігровою залежністю як частину ширшої політики відновлення та захисту громадян.
Для гравців і їхніх близьких це означає, що доступ до підтримки повинен ставати більш зрозумілим і системним, а для легального гемблінгу – що фокус на відповідальній грі поступово стає не опцією, а базовою умовою роботи на українському ринку.