Казино

Світові річки на межі: нові дані WMO підтверджують рекордне висихання у 2025 році

Всесвітня метеорологічна організація заявляє, що 2025 рік став одним із найсухіших для річок за 35 років: нижче норми течія спостерігалася у понад третині річкових басейнів світу. На цьому тлі The Guardian запускає річний проєкт Our Rivers, який досліджуватиме, як кліматична криза, забруднення та надмірний забір води штовхають річкові системи до точки неповернення.

30.09.2026 13:05 · Василь Сокір · AI-assisted draft / source research

Світові річки на межі: нові дані WMO підтверджують рекордне висихання у 2025 році

Світові річки стрімко втрачають воду та здатність забезпечувати життя мільярдів людей. Новий звіт Всесвітньої метеорологічної організації (WMO) про стан глобальних водних ресурсів за 2025 рік фіксує одне з найсухіших десятиліть для річкових систем за весь період спостережень. На цьому тлі видання The Guardian оголосило про старт річного редакційного проєкту Our Rivers, присвяченого річкам у різних країнах – від символів на кшталт Гангу та Темзи до менших водотоків, які висихають на очах.

За оцінками WMO, 2025 рік став одним з найсухіших для річкового стоку за останні 35 років: у близько 36% площі світових річкових басейнів зафіксовано нижчі за норму витрати води. Це означає, що у більше ніж кожному третьому басейні річки протікали значно міліше, ніж у середньому за період 1991–2020 років. Така картина продовжує тренд останніх років, коли частка басейнів із «нормальними» умовами стає винятком, а не правилом.

Кліматична криза, танення льодовиків і збій гідрологічного циклу

Автори доповіді WMO пов'язують рекордну посуху річок з поєднанням кількох факторів. По-перше, 2015–2025 роки стали найтеплішим безперервним періодом в історії спостережень, а 2025-й увійшов до числа найспекотніших років. Вища температура означає більше випаровування, довші та інтенсивніші посухи, а також сильніші, але менш передбачувані зливи, які часто не встигають поповнювати ґрунтові води.

По-друге, звіт фіксує безперервні втрати льодовикового льоду в усіх основних гірських регіонах. Льодовики традиційно працювали як природні резервуари, що вивільняють воду впродовж літа. Зменшення крижаних запасів призводить до нестабільності стоку: спочатку до короткочасних піків, а згодом – до падіння рівня води в річках, що живляться льодовиками.

По-третє, у багатьох регіонах скорочується підземне водосховище: за роки надмірного забору вода з артезіанських горизонтів витрачається швидше, ніж встигає відновитися. Це особливо помітно там, де річки та ґрунтові води тісно пов'язані: падіння рівня підземних вод додатково висушує русла.

Європейські річки міліють, окремі стають тимчасовими

Європа, яка колись сприймалася як водозабезпечений регіон, дедалі частіше стикається з подовженими періодами низької водності. У спеціальному європейському кліматичному огляді за 2025 рік вказано, що в окремі місяці до 70% річок мали нижчі за середні витрати води. У поєднанні з хвилями спеки це призводило до рекордно низьких рівнів на великих річках, включно з Дунаєм.

Науковці очікують, що все більше європейських річок у найближчі десятиліття стануть так званими інтермітуючими – тобто такими, що пересихають на частину року. Це спричиняє ризики для судноплавства, енергетики, сільського господарства та питного водопостачання, а також для екосистем: види, які не здатні переживати тривале осушення русла, опиняються під загрозою зникнення.

Нашестя забруднення і дамб: не лише клімат

Кліматична криза – ключовий, але не єдиний чинник деградації річок. Guardian у межах проєкту Our Rivers наголошує на ролі забруднення стічними водами, промисловими викидами, агрохімією та пластику. В окремих країнах Європи модернізація очисних споруд відстає від зростання населення та інфраструктури: унаслідок цього частина неочищених або недостатньо очищених стоків систематично потрапляє в річки, провокуючи цвітіння води, зниження вмісту кисню і масову загибель риби.

Ще один важливий фактор – гідротехнічне будівництво. Тисячі дамб по всьому світу змінюють природний режим течії, переривають міграційні шляхи риби, затримують осадові матеріали, від яких залежать дельти та прибережні зони. У поєднанні з меншим стоком це загрожує ерозією берегів, просіданням дельт та посиленням ризиків повеней під час екстремальних злив.

Мільярди людей на лінії ризику

Річки забезпечують питною водою, зрошенням, транспортом та енергією значну частину населення планети. За оцінками ООН та WMO, сьогодні близько 3,6 млрд людей стикаються з нестачею води принаймні один місяць на рік, і за відсутності додаткових заходів ця цифра може зрости до понад 5 млрд до середини століття. Для країн із швидким зростанням населення та економіки, але слабкими системами водного менеджменту, це означає зростаючий ризик конфліктів за ресурси.

Крім людського виміру, страждає й біорізноманіття. За останні десятиліття популяції прісноводних видів скорочуються швидше, ніж морських чи наземних. Руйнування заплав, осушення боліт, зарегулювання течії та забруднення створюють для річкових екосистем постійну «комбінацію ударів», від якої багато видів уже не можуть відновитися.

Що можна зробити: від моніторингу до відновлення

Експерти WMO підкреслюють, що перший крок до порятунку річок – це кращий моніторинг. У багатьох регіонах світу досі бракує базових даних про рівень, витрату та якість води, а відкритий обмін гідрологічною інформацією залишається обмеженим. Без цього складно прогнозувати ризики посух та повеней, планувати роботу гідроелектростанцій чи зрошувальних систем.

Паралельно країни мають переглядати водну політику: скорочувати забруднення, інвестувати в сучасні очисні споруди, відновлювати природні заплави та болота, які працюють як «губки», та давати річкам більше простору для розливу під час повеней. У ряді держав Європи та Північної Америки вже стартують програми з демонтажу застарілих дамб і відновлення вільної течії окремих ділянок річок.

Guardian у межах Our Rivers планує впродовж року показувати як негативні приклади деградації, так і успішні історії відновлення річок. На тлі тривожних даних WMO такі ініціативи стають не лише журналістським проєктом, а й спробою привернути увагу до одного з ключових фронтів кліматичної та екологічної кризи – стану прісноводних систем, без яких неможливе ані людське життя, ані сучасна економіка.